Напередодні символічної дати “Дня рідної мови”, кілька рефлексій щодо слогану “Мова – це зброя“.
Звісно ж, якщо в когось після прочитання виникнуть релевантні думки, діліться також, тут чи під відповідним дописом у спільноті, а для початку, кілька причин актуальності:
-
застосування цього слогану, якщо дивитися на дописи від 9 листопада минулого року – стало уже якщо не народним звичаєм, то повноцінною “обрядовою традицією”
-
ще жодного разу не доводилося зустрічати, щоб хтось його логічно продовжив, розвинув і спроектував на об’єктивну дійсність
-
чи не усі тлумачення, які траплялися на очі раніше були швидше “річчю в собі”, ізольованою констатацією чи, так би мовити, “існували у вакуумі політичної (не)доцільності”
Отже, що хотілося б почитати в “переважно піднадутих й за великим рахунком пустих” дописах-самозаспокоєннях зі словами/картинками “мова – це зброя” 21-го лютого:
Якщо мова – це зброя, то яка саме?
Зокрема:
-
чи не та сама це зброя, що у “мавпи з гранатою”?
-
вона наступальна, захисна чи превентивна?
-
який механізм її дії чи, точніше, “ураження”?
-
чи відрізняється її застосування у мирний та воєнний час?
-
ця зброя точкового, локального чи масового характеру?
-
вона біологічна, травматична, холодна, “вогнемправдипальна”?
Проте, найцікавіше було б прочитати в трохи пафосних дописах зі словами “мова – це зброя”, таке:
Якщо мова – це зброя, то по-перше, як вона застосовується, по-друге, хто керує її застосуванням і, по-третє, чи задовільна ефективність її застосування?
Хай там як із цими риторичними запитаннями, адже цей допис, звісно ж, не лише для того, щоб потролити “мовозбройців”, а й стисло висловитися самому:
Мова, звісно ж свого роду зброя, але для мене самоочевидно, що “гріш їй ціна” якщо вона:
-
Є муляжем чи сувеніром (зовні нагадує зброю, але нею не є за змістом та функціями)
-
Не застосовується взагалі (припадає пилом, служить декорацією, законсервована)
-
Застосовується не за призначенням (проти своїх чи союзників)
-
Знаходиться у руках ворога чи “peacedove” (у принципі неефективно)
-
Не перебуває під громадським контролем (держава – це похідна від суспільства, а не навпаки)
Відтак, навіть просто кинувши оком на ситуацію з мовоутвердженням під керівництвом “не таких уже й нових облич” та в ширшому розумінні – пошуком шляхів ефективної протидії агресії сусідньої держави (котра, слід наголосити, уже давно перевела використання своєї мови із режиму “застосування в мирний час” на “використання як засобу гібридної агресії”),
Напрошується ще одне риторичне запитання:
Чи всяка мова – це зброя?
Або, якщо точніше:
Що робити, коли “тимчасова влада держави на фінальному етапі своїх повноважень” не виконує і не збирається виконувати одну зі своїх фундаментальних функцій?
Проте відповідь, насправді, простіша, ніж може здатися і формулюється вона як “перша громадська мовна кампанія“, третій етап якої наближається і про що буде повідомлено додатково, ймовірно, що саме 21го лютого
Не пропустіть унікальну нагоду долучитися й перетворити “можливість на реальність”! 
Далі буде