Ідея виникнення “Клубу україномовних психологів”, втім як і багато інших, що зрештою втілилися у складові “середовища УК”, виникла внаслідок онлайн обговорення ідеї “Кодексу мовоствердження” на сторінках ФБ-спільноти “Україномовний Київ” та подальших особистих зустрічей ініціатора ідей МовАрт’у п. Володимира Наконечного з україноцентричною та небайдужою до неконфліктного мовоствердження київською психологинею п. Вікторією Таланко.
СПІЛЬНОТА
Зрештою, ідея “розворушити” київське зокрема та українське психологічне середовище в цілому – вилилась у створення спільноти “Клуб україномовних психологів”, яка наразі налічує 500+ учасників та сторінки.
Щоб приєднатися до спільноти, натисніть тут
СТОРІНКА
“Клуб українських психологів” – це сторінка, від імені якої періодично здійснюється публікація дописів на мовно-дотичну та безвідносну до мови безпосередньо, але мовоствердну так чи інакше фахову та навколопсихологічну проблематику.
Аби підписатися на сторінку, клацніть тут
КОДЕКС НЕКОНФЛІКТНОГО МОВОСТВЕРДЖЕННЯ
Як уже презентовано на відповідній сторінці, перш за все, слід зазначити, що кодекс покликаний стати доступною для будь-кого інструкцією із оволодіння “ремеслом неконфліктного утвердження мови”, до складення котрої запрошуються усі охочі.
Мета кодексу – сформувати окреме доступне для усі джерело психологічно виграшних практик, інструкцій, порад та методик неконфліктного мовоствердження для усіх, хто бажає сприяти успішній популяризації української мови.
Іншими словами, йдеться про процес розробки, формулювання та структуризації актуальних правил, технік і методик неконфліктного утвердження державної мови в Україні на індивідуальному та груповому рівнях.
Тобто, вміст майбутнього кодексу передбачатиме теоретичні та практичні методики внутрішнього, зовнішнього, індивідуального та групового утвердження мови як на побутовому так і суспільному рівнях
…
Щоб ознайомитися з повною версією ембріону “Кодексу неконфліктного мовоствердження”, перейдіть на сторінку за цим посиланням
МАНІФЕСТ УКРАЇНОМОВНОГО ПСИХОЛОГА
Власне, перед тим, як опублікувати сам маніфест, зазначимо, що шляхом його підпис у коментарі або в Фейсбуку, психолог майже автоматично набуває рис справді українського, а не “будь-якого” та виникає відповідна благотворна установка.
Відтак, якщо ви україномовний психолог і у вас вистачає духу “бути, а не здаватися собою” – підписуйте маніфест і нумо формувати природне і здорове мовне середовище разом!
МАНІФЕСТ
Колеги!
Ми працюємо з людьми, кожен по-своєму, у своєму напрямку, своїми методами, зі своїми особливими здібностями, у своєму місті, містечку або селищі – я і ти(Ви) є українськими психологами.
Ми різні, і люди, з якими ми працюємо, – також. Хтось з нас багато працює з іноземцями, а у когось клієнти в основному є українцями.
В українців все, як у всіх, – по-людськи :). І в той же час є свої національні, етнічні, державні особливості. Особливості внутрішньо-особистісні та зовнішні, зумовлені українським побутом, стилем життя та облаштуванням офіційно-регулятивних і міжлюдських стосунків.
Усі ці особливості складаються у формування нашої ідентичності. Ідентичності себе, як українців.
ІДЕНТИЧНІСТЬ
В час вимушеного карантину, замкнені у своєму просторі, мимоволі ми припиняємо бути “громадянами глобалізованого світу” і вдаємося до жорсткішого самовизначення. Власна індивідуальність та ідентичність набирають чіткіших та очевидніших рис.
Ідентичність можна визначити як стале і цілісне сприйняття себе вчора, сьогодні і завтра. Це сукупність наших переконань, знань, досвідів, ролей, ставлень до речей, поведінки і темпераменту.
Зверніть увагу, що тут мова не йде про посаду, улюблену футбольну команду чи різдвяне кіно.
Питання ідентичності, власних кордонів та сприйняття себе в мінливому світі справді важливе і, здається, для нашого суспільства — критичне. Воно важливе як у контексті запоруки психічного здоров’я людини, так і здорового співіснування кожного у суспільстві.
ІДЕНТИЧНІСТЬ І ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВʼЯ
Наявність в людини ідентичності — ознака психічного здоров’я і певна гарантія здатності вибудувати близькі стосунки та знайти місце в суспільстві.
Стан, протилежний описаному, у світі вважають однією із ключових ознак межового розладу особистості та симптомом інших психічних розладів. Джерело тут
Але чи потрібне нам це пояснення, адже кожен і кожна з нас є фахівцями у своїй галузі та маємо міцну теоретичну і практичну підготовку.
Щоб зрозуміти себе і опрацювати свої “травматичні досвіди” ми проходили багатогодинну особисту терапію у більш досвідчених на той час колег.
ІДЕНТИЧНІСТЬ, МОВА І ПРАКТИКА
Зараз ми займаємося практикою або завершуємо своє навчання, і можемо перемикати власну увагу із себе на наших клієнтів.
Основим засобом комунікації з нашими відвідувачами, природно, все ще залишається наша мова, яка є визначальною у нашій ідентичності.
З цієї теми також є багато теоретичних матеріалів та напрацювань. У гештальті навіть деякі терміни, такі як Self, Personality тощо, не перекладають з англійської на інші мови, аби не перекручувати сенс, не змінювати нюанси.
Отже, психологи світу де-факто, визнають, що мова – має не просто має значення, а нерідко – принципово важлива для успіху психологічної дігностики, терапії та реабілітації.
МОВА І ГЕШТАЛЬТ
На теперішній час, на жаль, мова навчання гештальт-терапевтів є в основному іноземною. Можливо, в інших напрямках психології навчання ведеться українською. Це фахівцям з інших напрямів, комусь з вас, відомо краще, ніж мені.
Після навчання іноземною мовою трапляються курйозні випадки, коли деякі психологи починають описувати феномени української психології російськими словами. Навіть не термінами з іншої мови, а описовими словами, бо їм здається, що так зміст передається краще.
Але для кого це краще?
Це може бути краще лише для природного носія цієї мови. І якщо з термінологією у гештальті ще не все так добре для перекладу, бо цей напрямок є одним із найновіших в психології, то, скажімо, в психоаналізі, де бере свої витоки гештальт-терапія, давно вже всі терміни перекладені мовами світу і ніхто не відчуває, що від цього втрачаються якісь нюанси.
МОВА І ТЕРМІНОЛОГІЯ
Коли сама наука є чітко визначеною, то і її термінологія також є придатною до перекладу.
І незрозуміло, чому надавачі послуг українцям в Україні вважають за можливе навчати українців психології іноземною мовою. Принижуючи таким чином українську ідентичність своїх студентів.
Можливо, це труднощі із вивченням української, а, можливо – небажання вивчати мову українців?
Тоді про яку повагу до української ідентичності студентів та повагу до власної, як українських викладачів в Україні, може йти мова? І так поймут?
Але це те, що наразі відбувається в моїй галузі.
МОВА ТЕРАПІЇ
Поглянемо на інший бік справи – мову проведення терапії.
- Усі підручники та науковці рекомендують вживати ту мову, яка для людини є рідною.
- У переважній більшості країн це та сама мова, якою люди думають та розмовляють з дитинства.
Але в Україні, ми знаємо, що існує постколоніальний синдром, коли після століть насильницької русифікації населення значна його частина і досі вживає мову етносу, який століттями над нею знущався і психологічно, і фізично – аж до повного знищення цілих верств населення і регіонів (Голодомор, розстріли, репресії тощо)
Нам відомі захисні механізми психіки, коли травматичні спогади витісняються зі свідомості, аби гармонізувати своє теперішнє зросійщене становище.
Таким чином, доросла людина перебуває у заблудженні, що її, буцімто, рідна мова – це та, яку силою зброї насаджували імперці протягом двох-трьох останніх століть.
Власне, коли її пращурів силоміць позбавили вибору і можливості говорити своєю мовою.
Яким чином це впливає на ідентичність?
Е. Фромм називав подібний феномен формуванням «хибної ідентичності», або «тотальною втратою ідентичності», до якого може призвести конформна світоглядна позиція. (bit.ly/хибнаідентичність)
Відтак, нерідко, зараз такі люди сприймають повернення до своєї автентичної самоідентифікації – знеросійщення, як певний різновид чогось небажаного, нав’язливого або навіть “насилля”.
Власне, майже усі пострадянські країни стикаються з гострими проблемами пошуку власної ідентичності (державної, політичної, етнічної, соціокультурної, інформаційної).
Відбувається перехід до нової системи базових цінностей, способу життя, структури соціальних інституцій відбувається за умов невизначених політичних, соціально-економічних та соціокультурних орієнтирів, девальвації звичних ідеологем, консервації кризового стану, низької комунікативної культури соціуму.
Звідси, нерідко, і виникають нестійкість політичних та соціокультурних орієнтацій у багатьох їхніх громадян, конфронтація між різними, часом несумісними формами самоідентифікації. (Джерело тут)
УКРАЇНСЬКІ ПСИХОЛОГИ = УКРАЇНОМОВНІ
Українські психологи в конкуренції за російськомовних клієнтів часто-густо готові поступатися власною ідентичністю і сприяти таким чином хибному самовизначенню своїх клієнтів.
Адже велика частина російськомовних громадян України ідентифікує себе як українців. І якщо психологи комунікують з ними мовою іншої держави, це може викликати когнітивний дисонанс, типову реакцію “подвійних послань” та вкорінення суперечностей і конфліктів у самовизначенні.
Чи не краще українським психологам послуговуватися українською мовою з усіма українськими клієнтами, окрім іноземців? Теорія і практика психології може стверджувати, що – так.
Деякі клієнти самі просять психологів продовжувати роботу українською мовою, попри те, що послуговуються російською – таке неодноразово бувало в моїй практиці.
Але не всі з них надають цьому значення, і не всі з них звертаються з таким проханням, і це зрозуміло, бо вони є заклопотаними своїми проблемами.
То чи варто психологам автоматично змінювати мову, щойно зачують російську з вуст своїх клієнтів?
Існує закон про мову, який говорить, що першим звертанням до клієнта в Україні має бути українська мова. (Джерело тут)
Але Клієнт, звісно ж, може попросити психолога перейти на його рідну мову (якщо надавач послуг цією мовою володіє).
І коли таке прохання озвучується, то психологи, звісно, можуть це робити (хоча можуть і відмовити, але це може призвести до втрати клієнта).
Втім, перехід “на мову клієнта” (як він собі думає) не відміняє задачу психологів ненав’язливо допомогти усвідомити клієнтам свою автентичну ідентичність, конгруентну до середовища, яке має назву Україна і має давню українську історію.
Це однозначно сприятиме кращому функціонуванню психіки українських громадян, ствердженню їхнього психічного здоров’я та здоровому функціонуванню всього українського суспільства, формуванню цілісної міцної державності.
ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідження Центру Разумкова “Формування спільної ідентичності громадян України за нових умов” свідчить наступне:
“За результатами попередніх етапів проекту нам вдалося сформувати всебічне уявлення про стан різних аспектів ідентичності громадян України, їх ієрархію та взаємозв’язки, виявити особливості, зумовлені впливом національних, мовних, культурних, вікових та інших чинників.
Результати досліджень дозволили зробити висновок, що ідентичність громадян України продовжує формуватися у напрямі усвідомлення себе як окремої спільноти, політичної нації, яка має власну країну, історію, мову, культуру, спільне (за основними цілями) бачення майбутнього, веде збройну боротьбу проти агресора за право на реалізацію свого вибору.
Найбільш значущим індикатором цього процесу є вищий рівень патріотизму, загальнонаціональної та української соціокультурної самоідентифікації, більш оптимістичні оцінки молодшими категоріями респондентів перспектив розвитку України.” (Джерело тут)
Таким чином, з психологічної точки зору, наповнення фахових сторінок українськими психологами російською мовою, де юре і де факто, є різновидом зневаги до:
- інтересів та гідності українців, абсолютна більшість котрих (75-80%) є україномовними,
- основних засад функціонування і перспектив суверенної держави в цілому
І якщо матеріал не подається українською мовою разом з іншими, іноземними, то таким чином українській аудиторії подається сигнал “меншовартості” їхньої мови та їхньої ідентичності.
А також, зросійщені комунікації не дають уявлення про якусь чітку сформовану ідентичність українських психологів – а чим вони тоді відрізняються від їхніх “колег” – росіян або, наприклад, казахів?
Росіяни в такому разі, навіть сприймаються серйозніше і більш “фахово” – адже вони, скажімо, не сумніваються у власній ідентичності (навіть при її відсутності, за великим рахунком) та вкрай рідко переходять на якусь іншу мову, окрім своєї.
Зважаючи на тривалість засвоєння уроків меншовартості українцями, таке становище негативно впливає на їхню самоідентифікацію.
Внаслідок цього, можна спостерігати таку проблему, що абсолютна більшість українціів, які складають потенційну цільову аудиторію лікарів-психологів, значно менше нам довіряють, відчуваючи наче “чужорідність” і значно менше звертаються по психологічну допомогу.
Це й не дивно, якщо більшість психологів транслює або подвійне послання двомовності, або відверте послання меншовартості української ідентичності для них самих.
Відтак, ми шукаємо роботу по іноземних ринках, в той час, як наші цілком платоспроможні співвітчизники потребують нашого досвіду і зусиль, але, здебільшого, не довіряють нам.
То що на нас чекає далі, якщо будемо орієнтуватися на “легкі” заробітки буцімто великих російськомовних ринків занедбуючи власний, україномовний?
Чи не історія це про “синицю в руках та журавля в небі”?
І це відбувається прямо зараз за нашої мовчасної згоди чи бездіяльності: наш із вами рідний український ринок є окупований російськомовними послугами іноземних колег, а ми – неначе “самі на панщину ідуть та діточок своїх ведуть“?
Внаслідок цього, сформавані, фактично, нами ж переважаючі позиції у ринковій ніші послуг саме іноземною, чужоріжною абсолютній більшості українців мовою:
- Закріплюють в українців думку про другорядність та меншовартісність наших, українських й україномовних психологів та,
- Витісняють їх з ринку послуг
- Звужують обсяг потенційної аудиторії Клієнтів
Тому, якщо не вжити заходів, об’єднуючись, і стверджуючи нашу ідентичність некофліктними методами і засобами, як рівноправну серед інших світових ідентичностей, шанси, що на нас із вами чекає занепад – дадалі впевненіше прямуватимуть у нескінченність.
То що ми можемо з цим зробити?
Насамперед, усвідомити кілька відповідей на питання до самих себе.
1. Чи даємо ми такі ж послання другорядності та меншовартості нашим клієнтам сьогодні?
Чи презентуємо себе як самодостатніх українських фахівців, які володіють кількома мовами, але мають свою чітку визначену українську ідентичність, на яку могли би спиратися наші клієнти?
Адже західні фахівці не вивчають ні російської, ні української, а коли приїздять до нас, то послуговуються перекладачами, і від цього не втрачають ні граму своєї впевненості та ідентичності.
Наші клієнти інтуїтивно відчувають, чи впевнено почуваються їхні психотерапевти у своїй ідентичності, і, відповідно, наскільки вони заслуговують на повагу та високі заробітки.
2. Чому ця тема має хвилювати саме мене?
Відповім за себе. Мене спонукає до пошуку автентичної ідентичності моя генетика, глибоке прийняття моєї української ідентичності, повага до моїх пращурів і разом з тим – турбота про майбутнє.
Якщо конкретніше – мені відомо з перших рук від моєї бабусі (киянка) та дідусів (Київська, Донецька обл), що вони та їхні предки були україномовними, а російську починали вивчати у школі. За часів моїх прабатьків освіта не була такою масовою, тому вони взагалі російською мовою не володіли.
Наприклад, моя бабуся не встигла закінчити школу через Другу Світову Війну, в якій вона брала участь, тому так до кінця життя і не навчилася писати російською. Всі її записи збереглися українською мовою, попри те, що розмовляти російською вона навчилася добре.
І я думала, що вона від народження російськомовна, поки вона сама не розповіла мені одного дня всю історію її “зрусифікування”. Звісно, що це був болючий досвід для неї самої.
В часи СРСР було нормою підсміюватися над україномовними та сприймати їх як “селюків”, підкреслювати їхню другорядність та меншовартісність. Це була продумала політика режиму домінування російської імперії. І вона, хоч уже не в такій нахабно-відвертій формі, судячи з усього, продовжується в нашій сфері і зараз.
Своє свідоме рішення були україномовною я прийняла у 2005-му році. Не в останню чергу через знання про ідентичність, які я здобула під час навчання психології. Хто уважно вчився, той розуміє, про що мова.
Моя професійна та громадянська ідентичність є гармонійно узгодженими і спонукають мене до усвідомленого вибору бути україномовною, а, отже – цілісною і автентичною.
- Я є цікавою світу лише коли я є по-справжньому собою.
- Я не хочу жити ситуативним заробітком аби-як серединка-наполовинку, сидячи на двох стільцях, соромлячись своєї мови, як другорядної.
Ти (Ви) і я – ми є українці. Ми вже здобули свою армію, свою церкву, і тепер час здобути свою мову, аби здобути свою державу повністю. Незалежно від будь-яких політиків!
Цілісною і автентичною.
ПРОМІЖНИЙ ПІДСУМОК
Разом з тим, мусимо констатувати, що значною мірою, як і відносно інших складових середовища “УК”, ефективне й систематичне просування мовоствердно-психологічних ідей та цінностей в рамках панукраїнської “Мовної кампанії”, та поза нею,
Залежить від міри готовності, а головне – можливості представників небайдужої громадськості та/чи патріотичного бізнесу діяльно сприяти розвитку усього розмаїття ідей “Україномовного Києва” в якості акціонерів, патронів та/чи меценатів, адже:
- волонтерські зусилля командного ядра, м’яко кажучи, не безмежні
- розраховувати на підтримку “державою нових облич” навіть виразно неконфліктної мовоствердної проактивності у тому чи іншому вигляді, вочевидь, не доводиться
Далі буде..
Ознайомтеся з іншими складовими середовища УК:
- Сторінка “Україномовний Київ”
- “Клуб корінних киян”
- “Кияну”
- “Кий”
- “Мовайзер”
- “МоваЕДР”
- “Укрбанізація”
- Ютьюб-канал “Україномовний Київ”
- Маркетерня
Аби дізнатись більше про нас та наші ініціативи переходьте на сторінку:
Щоб дізнатися про плани з розвитку ідейного розмаїття “Україномовного Києва”, та у випадку готовності, а головне – можливості посприяти нам у якості акціонера, патрона, мецената та/або інвестора/грантодавця, клікайте це посилання